“Хто нашіптує проросійські настанови на вухо Трампу?” – сушать мозки одні. “США – це найбільша демократична держава, а Трамп – її президент” – стверджують інші. “І не набридло? Трамп знову отримав від Путіна переговорну дулю” – риторично запитують треті. “Нова Стратегія нацбезпеки США розрахована лише на три роки, бо там не раз згаданий Трамп”, – заспокоюють четверті. “Він що, збожеволів?” – волають п’яті.
Перш, ніж окреслити відповіді на ці явні та неявні запитання, згадаймо те, про що вже писали українські мас-медіа. А саме про те, що Генеральна Асамблея ООН 10 грудня ухвалила ініційовану Україною резолюцію про розширення міжнародного співробітництва та мінімізацію наслідків Чорнобильської катастрофи. У документі йдеться про довготривалі наслідки катастрофи на ЧАЕС і про необхідність подальшої підтримки постраждалих територій. У резолюції висловлена стурбованість пошкодженням нового конфайнмента під час атаки російського дрона 14 лютого 2025 року, що поставило під загрозу міжнародні зусилля із захисту об’єкта. Документ підтвердив, що ЧАЕС є українським об’єктом.
Хтось скаже – ну і що? Не поспішайте… Резолюцію підтримали 97 держав, ще 39 утрималися. А проти проголосували США, Росія, Білорусь, Китай, Куба, ДР Конго, Нікарагуа та Нігер.
Ще раз, повний список: США, Росія, Білорусь, Китай, Куба, ДР Конго, Нікарагуа та Нігер. Конго – сателіт США, Нігер – Росії.
Така собі всесвітня маніфестація новітньої “вісі зла”.
Правда, американська представниця щось там пробелькотіла, мовляв, США не підтримали резолюцію через згадки Порядку денного сталого розвитку до 2030 року, які начебто просувають модель “м’якого глобального управління”, несумісну з національним суверенітетом. Маємо аргумент для клінічних ідіотів, оскільки ООН і є інструментом “м’якого глобального управління”, а резолюції Ради Безпеки ООН обов’язкові для виконання всіма державами, і це вже – “жорстке глобальне управління”. Ба більше – якщо у запропонованій резолюції наявна якась сумнівна для когось позиція, у таких випадках утримуються, натискаючи відповідну кнопку. А солідаризуватися з тими тоталітарними державами, які гарантовано голосуватимуть проти тому, що резолюція ініційована Україною, – це позиція, продиктована з найвищих кабінетів влади. А настрашене белькотіння американської представниці, яка розуміла, що її “аргумент” лайна собачого вартий, – зайвий доказ цього.
І яскравий доказ того, в якому напрямі наразі еволюціонують (точніше, інволюціонують, простіше – деградують) Сполучені Штати Америки.
А ще – надзвичайно красномовний символ. Тим часом символ, за словами розстріляного чекістами у 1937 році російського філософа Павла Флоренського, це “така реальність, яка більша за себе саму”.
Але про все по-порядку, хоч і вимушено коротко, у тезовій формі.
Повернімося до того, про що йшлося на початку статті.
Ні, Трамп не збожеволів – він божевільний не більше, ніж свого часу Гітлер чи Сталін. Ні, ніхто не нашіптує щось таке на вухо Трампу – він послідовно втілює власний політичний курс на тісний союз з Росією, а деякі “розбірки” з Путіним – то банальне з’ясування, хто з пацанів у цій шоблі найкрутіший. Ні, США вже не найбільша демократична держава світу, хоча ще напівдемократична (агов, пару десятиліть тому “найбільшою демократією світу” називали Індію, і хто це повторить зараз?). “Переговорна дуля” – це лише зі стороннього погляду, насправді йдеться про цілком логічну в межах “вісі зла” геополітичну гру, яка прикриває російський наступ, удари по цивільній інфраструктурі України та розгортання російського ВПК. І, нарешті, хто вам сказав, що згадки про Трампа у Стратегії нацбезпеки США засвідчують, що вона розрахована лише на три роки? Ви що, думаєте, що за певних обставин Дональд Трамп не зможе стати пожиттєвим вождем Штатів? Не випадково ж він постійно заздрісно говорить про незамінних тоталітарних лідерів, які в його уявленні є “сильними хлопцями” – від Луки до Кіма; останнім за часом у цьому контексті згадано товариша Сі.
Що цікаво: у зазначеній Стратегії заявлено, що США не підходитимуть до інших країн зі своїми мірками щодо розвитку демократії. Тут вочевидь ідеться про тоталітарних партнерів Штатів. Адже держави з реальною, нехай і недоконаною демократією (повністю доконаним є тільки щось мертве) стали у Стратегії об’єктами жорсткої критики, до них висувається ціла низка претензій. До України також (негайні вибори, легітимність влади) – але не до Росії. Там, очевидно, з виборами та легітимністю влади все в порядку. Й у Білорусі також. Ну, а про Північну Корею й мови бути не може…
Стосовно ж новітньої “вісі зла” порівняйте список голосуючих проти зі списком з чернеток Стратегії, де йдеться про заміну G7 на таку собі С5, що вирішуватиме глобальні геополітичні та геоекономічні проблеми – США, Росія, Китай, Індія, Японія. Проєкт доволі химерний (Індія має своє бачення світу, не випадково вона голосувала за згадану резолюцію Генасамблеї), а Японія вочевидь не вписується у спільноту тоталітарних і напівтоталітарних держав, – химерний, але показовий. Як і зазначена в чернетці важлива мета – ліквідація Євросоюзу за допомогою Італії, Польщі, Угорщини й Австрії. До речі, ці держави вочевидь там підібрані не як національні суб’єкти, а лише як інструменти здійснення політики вашингтонського “великого вождя”.
Наразі Трамп в ультимативному стилі тисне на Україну, вимагаючи дві речі, які покликані дестабілізувати останню зсередини і тим забезпечити повну перемогу Росії. По-перше, це негайні вибори під час війни, по-друге, так само негайне виведення всіх українських військ з Донбасу. Змістити з посади Зеленського і поставити при владі лояльну до Путіна та Трампа команду – мета виборів під час війни очевидна. А для цього – щонайменше розколоти суспільство (для Росії бажано ще й спровокувати громадянську війну, щоб у ролі “миротворця” окупувати всю Україну). Ну, а виведення ЗСУ з неокупованої частини Донбасу, що матиме наслідком передачу Росії сотень тисяч українців (на початку року там жив майже мільйон) – це як із погляду елементарної моралі (про міжнародне право я мовчу, для Трампа і Ко воно не існує)? Що це, як не винагорода Росії за агресію (разом із Кримом і більшою частиною Донбасу)? Остання таку винагороду в Європі одержала у 1947 році, коли Фінляндія, на яку СССР без оголошення війни напав 25 червня 1941 року, змушена була за мирною угодою поступитися територією (арктичний порт Петсамо) та реальним суверенітетом московському тоталітаризму, ставши де-юре і де-факто складовою совєтського блоку.
Зауважмо, що Італія згорнула підтримку України зброєю, офіційно заявивши, що “коли йдуть мирні переговори, зброя не потрібна, тепер ми підтримуватимемо дипломатично”. Невже нищення Одеси росіянами в ніч із 12 на 13 грудня – свідчення того, що “зброя не потрібна”? Крім того, Італія приєдналася до тих держав ЄС, які блокують фінансову допомогу Україні з заморожених російських активів. Що ж, вплив Трампа перетворив Італію на сателіта “вісі зла”. А Ізраїль збирається припинити з 1 січня 2027 року захист біженців з України (місцеві мас-медіа кажуть – на вимогу Трампа), зробивши з цих біженців нелегалів з усіма відповідними наслідками.
Певен, що попри відверте підігравання Путіну (російські атаки на Україну за Трампа посилилися, а число вбитого цивільного люду зросло, це факт) і спричинену діями Вашингтону відчутну деморалізацію українського фронту й тилу знайдуться охочі заперечити інволюцію США від демократії до автократії й далі до напівтоталітаризму; зокрема, вони наполягатимуть на реформаторському потенціалі президента США. Потенціал є. Так само, як у райхсканцлера Німеччини у 1933 році. На відміну від Трампа, Адольф Алоїзович був успішним реформатором: він швидко й ефективно поліпшив добробут арійського населення країни, а створене в його часи соціальне законодавство тишком-нишком переповзло у повоєнну добу. Та світову війну політика Гітлера зробила неминучою, хоча він хотів обмежитися серією переможних локальних воєн, які розширили б життєвий простір арійської раси, щоби досягнути головного – зробити Німеччину знову великою…
Утім, ситуація не безнадійна. У Штатах існує така річ, як Deep State. Не випадково Пєсков (“голос Саурона”) висловив побоювання, що цей чинник знецінить домовленості Трампа з Путіним. Будемо сподіватися, не лише їх.
Джерело: OBOZ.UA
